Старожитності Богодухівщини

БУВ ТАКИЙ ЗВИЧАЙ

Богодухівщина здавна славилася своїми звичаями і культурними традиціями. Деяким обрядам налічується десятки і сотні літ. І хоча культурні традиції в процесі історичного розвитку видозмінюються, але глибинна суть їх передається з покоління в покоління. Це як генетичний код духовності певного міста чи села. Про деякі ж звичаї і через сто років читати цікаво і корисно. Хоча б про таке свято, яке вже назавжди відійшло в минуле.

Колись на Богодухівщині існував звичай, котрий мав коротку назву «бабки». На знак поваги до бабок-повитух в місті влаштовували свято. Взимку на санях вулицями Богодухова возили опудало сухої у зморшках бабки-акушерки, яка тримала в руках пляшку горілки і хлібину.

Замість коней в сани впрягалися молоді жінки – колишні і майбутні пацієнтки «бабки». Катання супроводжувалося піснями і жартами.

Про унікальність цього старовинного обряду на теренах Харківщини свідчить той факт, що детальний опис цього дійства подала на своїх шпальтах губернська газета «Южный край» 10 серпня 1894 року.

ЗЕЛЕНА ОКРАСА БОГОДУХОВА

Ще сто-двісті років тому на всю губернію Богодухів славився ремеслами і садами. Адже ніде так щедро не плодоносили яблука, груші, сливи, вишні, як на богодухівській землі. Недарма і герб Богодухова у складі Харківського намісництва символізував його природну окрасу і дбайливі руки садівників. В «Описах Харківського намісництва кінця ХУ111 століття» читаємо: «Герб Богодухова: терновое дерево с плодами в серебряном поле означает изобилие терносливу. Город и уезд изобилен садами. Рогатый скот здесь родится хороший и крупный. Сады имеют жители изрядные, с которых плоды продают сверх своего удовольствия и в другие города. В огородах садят и сеют огурцы, редьку, свеклу, морковь, капусту и прочее».

Не втратили богодухівці звичаю прикрашати оселі садами і сьогодні. Плодові дерева щедро насаджують не лише на присадибних ділянках, а й за парканами – вздовж вулиць. Варто лише піднятися на монастирські пагорби чи Гарбузи, як очам відкриваються зелені краєвиди міста.

ДОМОВИЧОК

Предмети праці, побуту, культури, народні звичаї та обряди, обереги і вірування мешканців Богодухівщини – надзвичайно цікаві і пізнавальні. Скажімо, у слобожанських селах завжди шанували Домовика. Ця міфічна істота була своєрідним атрибутом у кожній оселі.

Якщо мешканці дому жили у мирі і злагоді, про Домовика навіть не згадували. Він жив собі поруч тихо і непомітно. Розлад в родині призводив до відчутної присутності цієї істоти. Були й інші причини, які викликали аномальні явища і відкритий бешкет Домовика.

В архівах Харківського губернського поліційного управління зберігається ось такий документ: «Житель Каплоух из слободы Любовка Харьковской губернии Богодуховского уезда обратился к губернатору с просьбой назначить комиссию для расследования необыкновенных явлений в его доме. По его словам, печь с камином без причины разрушается, двери срываются с петель и сразу пропадают бесследно, разбиваются стекла в доме и надворных постройках, в комнатах появляется огонь, вещи двигаются, некоторые исчезают и портятся. Эти явления повторяются при свидетелях днем и ночью. Очевидцы: священник, пристав, становой, ветеринарный врач, учитель».

Вірування слобожан у Домовика спонукали людей до міцних родинних стосунків, правильного виховання дітей, до дотримання порядку в оселі і, зрештою, до задобрювання невидимої в домі істоти. А Домовичок, можете бути впевнені, - істота вдячна. Схоже на те, що мода на Домовиків повертається. І це дуже добре, бо означає, що в оселях поменшає сварок, лихих слів і негативної атмосфери. Сьогодні мабуть немає такого помешкання, де б не стояв на видному місці маленький бородатий оберіг миру і спокою в домі.

 

КРАСНОКУТСЬКА БОГАТИРША

У місті Краснокутську Богодухівського повіту народилася дівчинка Ліза Лиско. До трьох років Ліза нічим не вирізнялася ні серед братів та сестер (а їх в родині було семеро), ні від своїх однолітків. Та після 3-х років швидкими темпами почала рости. Семирічна Ліза за ростом і вагою мала вигляд дорослої жінки, а коли їй виповнилося 16 років, мала зріст 226,2 сантиметри і вагу 128 кілограмів. При цьому не страждала через надмірний апетит чи нездоровий сон, поводилася, як звичайні люди.

Про краснокутську богатиршу покотилася слава по всьому повіту, а згодом її дядько, який опікувався дівчиною після смерті батька, почав подорожувати з племінницею по Росії, демонструючи слобожанську богатирку. Що ж до Лізи, то вона виросла вродливою і розумною дівчиною. Подорожуючи, відкривала для себе немало земних див, швидко знайомилася з людьми, вільно спілкувалася анлійською і німецькою мовами.

Під час перебування в Німеччині нею зацікавилися вчені та лікарі. Знаменитий професор Рудольф Вірхов висловив припущення, що Ліза виросте ще на 13 вершків (57,2 сантиметри). Чи справді богатирша з Богодухівського повіту «підросла» ще на півметра, наразі невідомо. Її сліди загубилися на світових дорогах. А от слава про неї жива й до сьогодні. Про цей унікальний випадок в Краснокутську ХІХ сторіччя розповіли у своїй книзі «Кунсткамера аномалій. Енциклопедія загадкового і незвіданого» автори І.Винокуров і М.Непомнящий.

А нам залишається вкторе дивуватися, яка багата на дива і незвичайних людей земля богодухівська.

Наталія Могилевська