У соцмережах шириться дуже щемний і водночас теплий флешмоб, який починається знайомими з дитинства словами: «Ходить гарбуз по городу, питається свого роду: ой, чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові?»
   І далі кожне місто, кожна область ніби відповідає своїм голосом - про те, як живе сьогодні, що пережила, чого боїться і на що сподівається.
   Під дописами вже тисячі коментарів і сотні невеличких віршів про рідні міста та села. Дехто пише з болем, дехто - з надією, але майже в кожному рядку відчувається одне: любов до свого дому.
Ось, приміром, як «відгукнулися» різні куточки України.

Маріуполь:

«Я кричав… Та світ мовчав.
Кожен день когось втрачав.
Матері дітей ховали,
Янголята відлітали…
Пам’ятай мене, Вкраїно,
Бо мій біль — це біль єдиний».

Запоріжжя:

«Ми тримаємо рубіжжя!
Нам немає переводу,
Бо козацького ми роду!»

Харків:

«Обізвався Харків — гарбузовий рід,
Де тепло сердець і хліб.
Рідний, сильний, незламний —
Наш Харків неповторний!»

Одеса:

«Обізвалася Одеса, вся на стресі — вся на стресі,
тільки море нас лікує
та чудових видів міста нас тримає на поверхні…
Ми незламні і ми вільні».

Сумщина:

«Вже й забула тиху днину,
Цілий день і ніч не сплю,
Та тримаюся в строю!»

Вовчанськ:

«І наостанок весь розбитий,
Покалічений, згорілий,
Стогне тихо мій Вовчанськ:
- Бережу я вас щоночі,
Поки в вас закриті очі…
Тож цінуйте кожну мить,
Доки я ще буду тліть…»

До флешмобу долучилася і наша землячка Юлія Кропива - це її творчий псевдонім. Вона написала вірш про Богодухів:

«Обізвався Богодухів:
Я тримаю їх за руки -
Сумщину і Харківщину,
Сполучаю у цю днину.
Я тримаю оборону
Недалеко від кордону.
Ще стою і не здаюся,
Кожен день за мир борюся.

Бог і Дух у нашім місті,
Захищає наші обійстя.
Люди з вірою живуть,
Перемоги часу ждуть.

За загиблих - не пробачим!
В небі ми лелек побачим!
Ворогів настигне кара!
Нашим воїнам - велика слава!»

І знаєте, мабуть, саме тому цей флешмоб так відгукується людям. Бо це не просто рими під знайомий дитячий віршик. Це своєрідна перекличка України: Маріуполь, Харків, Одеса, Сумщина, Вовчанськ, Богодухів… Кожен говорить про своє, але всі — про одне: ми живі, ми тримаємося, ми пам’ятаємо і чекаємо Перемоги.
   Тож долучайтеся і ви. Пишіть у коментарях свої рядки про Богодухів, про рідне село чи місто, про місце, яке найбільше любите і за яке болить серце.
   Можливо, саме з наших коментарів народиться своя велика «гарбузова родина» Богодухівщини.