У селі Корбині Івани Богодухівської громади, яке входить до переліку населених пунктів, де оголошена обов’язкова евакуація, нині залишаються  люди. Хоча на сьогодні їх майже удвічі менше в порівнянні з минулим роком. Попри небезпеку, обстріли й пошкоджені оселі, жителі не поспішають залишати домівки. Про сьогодення села, взаємодопомогу між людьми та тих, хто повертає світло після ворожих атак, «Маяку» розповіла староста Улянівського старостинського округу Галина ШЕВЧЕНКО. 
  -  Корбині Івани сьогодні - одне з тих сіл Богодухівщини, де війна відчувається особливо гостро, - говорить староста.


   Людей стало менше. Частина виїхала після погіршення безпекової ситуації. 


  -  Переселенці майже всі виїхали, -говорить староста.- Виїжджали також і місцеві  сім’ї з дітьми.


    Рішення про обов’язкову евакуацію окремих населених пунктів Богодухівської міської громади діє з 29 липня 2026 року. В офіційному документі серед них зазначені Улянівка, Зарічне, Іванівка, Затишне, Воскресенівка, Корбині Івани, Шкарлати, Дев’ятибратове, Зарябинка та Леськівка.
   Із жителями постійно говорять про необхідність виїзду. Таку роботу проводять і староста, і представники міської ради.
  Проте переконати людей залишити власну оселю непросто.


-    І я, і земляки, все прекрасно розуміємо, що таке евакуація, - зітхає староста. - Для  нас, жителів громади, тема евакуації дуже болюча. Хтось виїжджає недалеко до рідні чи близьких,  до дітей, але тільки на кілька днів стає тихіше - люди знову повертаються додому…

    Причина зрозуміла й по-людськи близька: дім, господарство, земля, на якій прожито багато років…
  Корбині Івани вже неодноразово були під ворожими ударами. Особливо небезпечною ситуація стала останніми місяцями.
  За даними Харківської ОВА, внаслідок російського удару по Корбиних Іванах у липні семеро людей зазнали гострої реакції на стрес.
   15 вересня внаслідок атаки безпілотника у селі дістав поранення 17-річний хлопець.
 А в ніч з 17 на 18 вересня російські військові знову вдарили по Корбиних Іванах. За попередніми даними правоохоронців, ворог застосував КАБ. Поранень зазнали 68-річні чоловік і жінка, обох госпіталізували. Було пошкоджено приватний будинок.
  За словами старости, внаслідок різних атак у селі вже зруйновано і  пошкоджено багато  житлових будинків.


                         Працівникам РЕМ  -особлива подяка


  Та навіть у таких умовах життя не зупинилося. Галина Шевченко особливо просила через «Маяк» подякувати енергетикам, які після пошкоджень мереж знову й знову повертають людям електропостачання.


- Я їм кожного разу пишу слова подяки від імені сільчан -говорить Галина Шевченко.-  Ми дуже тісно співпрацюємо. Буває таке, що у людей по два-три дні немає світла. Жителі запускають генератори, фотографують пошкодження, передають мені, а я відправляю працівникам РЕМ. І хлопці вже мають хоча б приблизне розуміння, що сталося і що їм потрібно для ремонту. Вони працюють у надзвичайно складних умовах…Тому велика їм вдячність.


    Енергетичну інфраструктуру доводиться відновлювати після нових пошкоджень, але бригади знову виходять на роботи.


        Хліб печуть самі й діляться із сусідами


   Є ще одна історія, яка дуже точно показує, чим сьогодні живуть Корбині Івани.
  За словами старости, централізованого підвезення хліба до села нині немає. Та люди знайшли вихід.


- Вони самі печуть хліб і діляться між собою,- з особливою теплотою говорить староста. - Вони в мене молодці, дуже дружні.


    Ті, хто має змогу виїжджати до сусідніх населених пунктів, допомагають привезти необхідне. Жителі підтримують зв’язок між собою та зі старостою. Є спільна група, через яку передають інформацію, повідомляють про потреби, пошкодження та ситуацію у селі.


  -  У мене є молоді дівчата, молоді сім’ї, які фотографують, повідомляють, що відбувається, -розповідає староста.-  Ми постійно на зв’язку. З Тамарою Іванівною практично щодня спілкуємося. Люди допомагають одне одному.


   Можливо, саме це сьогодні найточніше характеризує Корбині Івани. Мені одразу згадалася розмова з Тамарою Іванівною, яка щиро дякувала своїм сусідам, які рятували їх з чоловіком тієї жахливої ночі.
   Так, це село, де небезпечно, село,  звідки закликають евакуюватися, село, де є пошкоджені будинки й де після ворожих ударів зникає світло. Але водночас це- село, де сусід ділиться із сусідом спеченим удома хлібом, де люди самі фіксують пошкодження, допомагають енергетикам швидше зорієнтуватися і щодня тримають зв’язок одне з одним. Справді дружнє село, де люди, певно, стали один одному як рідні.
   Водночас рішення про обов’язкову евакуацію залишається чинним. І якими б міцними не були прив’язаність до своєї оселі та бажання залишатися вдома, найціннішим усе ж є людське життя…
   А поки ті, хто залишається у Корбиних Іванах, живуть одним днем, підтримують одне одного і дуже чекають найпростішого - щоб нарешті стало тихо і прийшов мир...