Чи задумувался ви, шановні читачі, як розвивалося сільське господарство на Богодухівщині в минулі століття? Що сіяли? Які були пріоритети  та нововведення у аграріїв, труднощі та досягнення? Насправді, це не менш цікаво (для тих, хто в темі), аніж дізнатися щось нове про життя нашого краю в сфері культури чи освіти. Ми вирішили сьогодні поділитися з вами новим дослідженням (хоча і не останнім) – розповісти про Аполлона Селастенникова – поміщика з Лозової та його спостереження в сфері сільського господарства, успіхи. Отож, почнемо.

Аполлон Михайлович Селастенников був предводителем дворян Богодухівщини, він же був головою Богодухівської повітової управи. На  посаді голови управи лозівський та дем’янівський поміщик був багато років, майже беззмінним від початку минулого століття і до самісінької смерті в квітні 1916 році. Помер, до речі,  на робочому місці від сердечного нападу в приміщенні той же управи і був похований у сімейному склепі поряд з Лозівською церквою. Аполлон Михайлович був одним із синів Катерини Селастеннікової, уродженої Павлової, якій перейшли у спадок по батьківській лінії маєтки в Лозовій (територія агробази) та на Дем’янівці. Тож ці маєтки лишилися за її дітьми – Аполлоном, Федором та Катериною. 

Після смерті брата Федора в 1896 році Аполлон продав лозівський маєток Кенігам та перебрався жити до хутора Дем’янівського в маєток брата разом з сестрою Катериною та племінницею. Але до цього часу він жив саме у Лозовій. І саме в часи його проживання в цім селі він експериментував в своїм господарстві, що все таки дало поштовх для розвитку аграрного сектору Богодухівщини. От, наприклад, чи знали ви, що раніше обробітку землі на зиму майже не було – одноосібники, селяни не бачили сенсу та плюсів цього. Зараз більшість наших земляків свої огороди виорюють в зиму. Раніше ж сільчани орали поля в …травні. Хто орав на початку місяця - вважався «раннім», інші – в кінці травня. Причина була для цього об’єктивна – якщо рано виорати землю – ніде було пасти худобу

Активний розквіт господарства Селастинникова припав на 1870-1880 роки. В 1892 році він уже він мав 540 га землі і 60 га лугів. У нього було 32 коней, 12 корів, гульової рогатої худоби – 20 голів, 200 овець (порода каракуль), 36 пар волів, для обробітку 100 гектарів землі та посіву жита та пшениці використовував 12 пар волів і четверо коней. Для картоплі та буряка ж цих сил не вистачало і поміщику доводилося наймати селян з власною худобою. І ця проблема була актуальною для всіх поміщиків повіту.  До того ж, Селастенников говорив, що волів на Богодухівщині придбати майже не було можливості – попит перевищував пропозицію. Тому закуповували їх на Полтавщині. Поміщик закликав розводити і поширювати українську та угорсько-українську породу волів, бо до переходу на кінську силу тоді можливості ще не було і господар навіть не прогнозував його на найближчий час.

З техніки він мав 5 рядових сіялок, 1 розкидну, 12 плугів Сакка, 7 плугів трьохлемішних Еккерта, 16 борон залізних Говарда, 16 екстирпаторів (знаряддя для глибокого безвідвального розпушування землі)

На фото - плуг Сакка з господарства Аполлона Селастенникова. 
Лозівський господар одним із перших зрозумів важливість посіву зеленого фуражу (кормового буряка, кукурудзи) замість випасу худоби на лугах. Луги він розорював та засівав, збільшуючи площу посіяних культур. До речі, луги він засівав двічі на рік – спочатку збирав льон чи просо, а потім сіяв озиму пшеницю для корму худобі по осені, а весною ці землі поміщик засівав конюшиною чи тимофіївкою. Ще Аполлон Михайлович сіяв моркву – і збирав з гектара майже 20 тон овоча. Все це  для того, щоб забезпечити свою худобу – волів, коней, дійне стадо – харчами. 

А знаєте, яке добриво використовував господар для збагачення грунтів, підвищення урожайності на власних полях? Попіл! А ще – перегноєм, навозом, отриманими саме від власної худоби. Саме тому поміщик приділяв велику увагу харчуванню тварин: він акцентував, що худоба, яка живе все літо лише на випасі і взимку годується лише сіном – перегній

дає «порожній» і малоефективний в якості добрива. А серед селян, до речі, використання такого виду добрива не було поширеним – люди не любили експериментів. І господар з Лозової активно заохочував до цього, приводячи приклади з власного досвіду. Тож сьогодні, використовуючи перегній на власному огороді чи парнику, – знайте, це нововедення свого часу поширював і впроваджував на Богодухівщині созівський поміщик Селастенников. Так, не він його вигадав, не він перший став застосовувати, але він точно був одним із перших експериментаторів-новаторів у нашому краї в цім питанні.

Ще одним із напрямків в аграрному секторі Богодухівщини, в якому Селастенников був одним і перших новаторів, - вирощування кукурудзи. Почав він  сіяти культуру в 1875 році – спочатку закупив насіння в Одесі і посіяв лише 20 гектарів бессарабської кукурудзи. Спочатку господар сіяв рослини на відстані 60  см (міжряддя). Втім згодом вирішив, що не акліматизована  культура погано визріває, тому збільшив відстань до 80 см. Для порівняння сьогодні ця відстань – 70 см. Хоча все залежить від сорту , стандарт – все ж таки такий. Тож, як бачимо, сьогоднішні норми – це помилки і напрацювання колишніх поколінь, у тому числі поколінь поміщиків Богодухівщини. В зв’язку із збільшенням міжряддя господарі-поміщики для його обробки від бур’янів переходили на розпушувач американської системи замість німецької. Сіялка «Гузьєр» змінена на німецький «Гаррет». Як бачимо, закордонна техніка на той час – це не дивина і не ексклюзив. Господарі мали можливість і придбати її, і обирати, що краще для нашої землі - експерементувати. Згодом кукурудза стає прибутковою культурою – її легше продати, аніж ячмінь, вона урожайніша - давала в середньому 1,5 т з гектара проти 950 кг з гектара ячменю. Поміщик експериментував з сортами – Король Філіп червона чи високоросла кукурудза Гейнемана (гібрид кормового напрямку, може досягати 3,5 метрів). Він радив сіяти кукурудзу як сівозміну – після неї краще сіяти ячмінь, і загалом заохочував господарів краю вирощувати цю культуру – вона стала чи не улюбленицею господаря. 

Про діяльність і життя Аполлона Михайловича можна розповідати і розповідати: він був залюблений у землю, сільське господарство, йшов на експерименти, хоч часом вони й приносили йому збитки. Його напрацювання, досвід, можна сказати, ми і сьогодні використовуємо на землі. Наші люди - наша цінність. Навіть якщо вони жили понад століття тому. Вони будували і закладали фундамент для нашого сьогодення. Будемо дізнаватися про них більше - долучайтеся! Буде цікаво.