Про ентузіастку- Берегиню Шарівського музею Наталію ТВЕРДОХЛІБ наша газета писала. Але зараз хочеться знову розповісти про цю неординарну особистість, оскільки її запал, енергія, обізнаність, ерудованість і любов до рідного краю просто вражають.
Тим паче є привід - нещодавно Наталія Миколаївна видала четверте видання книги " Моя країна Шарівка " на 100 сторінок! В книзі -літописі представлена історія від III-IV ст. н.е. до подій I Світової війни , що пов'язані з нашим відомим палацом.
Отож, сьогодні – розмова з Наталією Михайлівною…
- Наталіє Михайлівно, пригадуєте той момент, коли вперше відчули, що історія рідного краю стала для вас життєвою справою?
- У 2017 році я ще не знала , як проводити екскурсії , створювати музей , тим паче писати книги . Ви не повірите , але я й сьогодні не знаю, як це робити правильно, професійно . Все відбувається за моїм особистим відчуттям як це робити цікаво , а головне - достовірно.
За освітою я біолог ,усе педагогічне життя присвятила викладанню хімії , а вийшовши на пенсію , "захворіла" історією рідного краю . Готуючись до екскурсій , дуже багато читала , збирала документи , годинами гортала сторінки інтернету у пошуках необхідного матеріалу . З власного досвіду знаю , щоб зацікавити , недостатньо просто розповісти - треба обов'язково показати , дати можливість слухачеві побачитиі відчути неймовірні , такі далекі від нашого часу історичні події . Так виникла ідея створити фотогалерею для ілюстрації матеріалу …
На фото праонука Кеніга Сібілла у 2017 році біля перших фотографій
- Чи пам’ятаєте перші реакції слухачів на ваші екскурсії? Що надихало не зупинятися?
- Під час екскурсій наші гості поринали у незнаний світ пригод Козацької доби, досліджували сміливі архітектурні проекти. дізнавалися про тонкощі дворянського життя . У хоровій залі ми слухали музику тих часів, разом ставали в пари, щоб освоїти фігури мінуету, вчилися читати історію за знаками палацової оздоби .
Побачивши мою фотогалерею, друзі, знайомі, охоронці палацу, зробивши ревізію своїх комор і горіщ, стали зносити старожитності .Навіть туристи долучалися до поповнення нашого імпровізованого музею. У нас з'явилася Гостьова книга, де вдячні відвідувачі ділилися своїми враженнями і побажаннями. На третьому десятку експонатів була започаткована інвентарна книга обліку і руху дарувань шарівських артефактів ( сьогодні в ній зареєстровано близько 1000 експонатів ) .
Для селищної і обласної ради ми готували історичні довідки , розробили паспорти на туристичні маршрути і архітектурні споруди маєтку , писали статті в газети , друкувалися в музейних альманахах…
- У певний момент музей міг припинити існування. Як вам вдалося вистояти у той складний період?
- Так, дійсно, гарний початок змінили неочікувані події - і через рік музей був змушений шукати нове приміщення , або припинити своє існування, вибачившись і повернувши експонати дарувальникам. У ці нелегкі часи Шарівська селищна рада приймає рішення про створення музею і вручає нам ключі від Будинку керуючого, що на Нижньому дворі маєтку. На нашу підтримку встали журналісти і небайдужі відвідувачі гості музею . Готуючись до другого візиту праонуки Кеніга, ми розпочали ремонт нового приміщення і знову розгорнули музейні експозиції .
- Наталіє Михайлівно, ідея написати літопис селища народилася, певно, з бажання змінити ставлення до музею. Як обирали матеріали для книги?
- Думка про те що треба "заробляти бонуси", аби змінити ставлення до нас, як до аматорів, щоб усі зрозуміли, що музей - це всерйоз і надовго, - давно бентежила нашу команду. Моя учениця, шарівський піприємець Оксана Олександрівна Грищенко підтримала ідею створення літопису нашого селища, допомогла фінансово, подарувала робочий принтер - і робота над книгою почалася. Мої колеги-вчителі Ольга Михайлівна Павленко і Оксана Василівна Захарчук допомогли освоїти хитрощі комп'ютерного дизайну, до перекладів німецьких текстів долучилася Ірина Вікторівна Борисенко, і коли був готовий фінальний варіант книги - розпочалися пошуки видавництва .
Запропоновані варіанти друку були неприйнятними: то непосильна вартість бажаного, то розчарованість від дешевших пропозицій . Зараз важко уявити цю книгу у чороно-білому варіанті, який більш привабливо підходив за ціною.
І знову у вирішення проблеми втрутився Його Величність Випадок . Один з відвідувачів музею визвався вирішити нашу проблему - і у Зінькові книга нарешті вийшла з друку… Перший тираж у 200 примірників розійшовся дуже швидко. Попит на достовірну історію не згасає і сьогодні . Цей тираж уже четвертий. Про книгу говорити не буду - вона сама про себе подбає. Пройшов лише тиждень (початок липня -прим.ред.), а третина тиражу вже їде поштовими відправленнями у Харків , на Полтавщину , у Німеччину і Нідерланди… Більше десятка примірників знайшли свого читача у Шарівці , Хрущовій Микитівці і Богодухові . Одне бентежить: жаль , що історія архітектурної перлини Харківщини може залишитися лише на папері ...
- Наталіє Михайлівно, дякуємо вам за безцінну працю. Побажання - міцного здоров’я, натхнення, добрих людей поруч, нових відкриттів і щоденного підтвердження того, що ваша праця - не марна, а безцінна.
Ось така вона, Наталія Твердохліб.
Вона не чекала грантів чи інструкцій, не мала музейної освіти, зате мала головне - жагу знати, ділитися, берегти. І саме ця жага народила музей, книгу, спільноту…
Можливо, історія дійсно залишиться на папері. Але поки є ті, хто цим папером живе, хто вкладає в нього серце, вона - жива…
