Сучасна, красива, світла і простора. Колись шкільне подвір’я тут було наповнене дитячим сміхом, у класах вирувало життя, звучало піаніно, проходили уроки, спортивні змагання, перші дружби й перші закоханості…
Сьогодні Братеницька школа зруйнована росією.
Своїми спогадами про неї з «Маяком» поділилася наша землячка Яна Ярошенко, у дівоцтві Молнар. Про руйнування рідної школи вона дізналася від однокласника, який і надіслав їй фотографії.
- Я навчалася тут із першого по одинадцятий клас - з 1992 до 2003 року, розповідає Яна.- У цій школі пройшла вся моя юність, тут зустріла своє перше кохання. Згодом сюди прийшли навчатися і мої діти: донька - у 2011 році, а син - у 2020-му. На жаль, навчалися вони тут недовго, адже через малу кількість учнів школу закрили.
А школа була дуже гарною - світлою, просторою. У ній було своє піаніно, на стінах - малюнки, великий спортивний зал, простора їдальня, роздягальні та куточки для відпочинку на перервах. Діти могли грати в настільний теніс, шахи, волейбол і баскетбол, грали на піаніно.
Особливо запам’яталися кабінети. У кабінетах хімії та біології було багато різних колб, біологічних препаратів, які нам так цікаво було розглядати на уроках. Кабінет фізики був оснащений амперметрами, вольтметрами, призмами, маятниками та іншими приладами. Влітку ми відвідували дитячий табір, який організовували вчителі школи. Збиралися на футбольному полі, грали у футбол разом із учителем фізкультури.
На шкільному подвір’ї завжди лунав дитячий сміх… А зараз усе заросло і зруйноване назавжди…
Так, для когось це, можливо, просто будівля на фотографії. А для тих, хто тут навчався, - дитинство, юність, друзі, вчителі, перші перемоги, перше кохання, голоси дітей у коридорах і цілий шматочок життя.
росія руйнує не лише стіни. Вона намагається знищувати місця, де зберігається наша пам’ять. Та спогади зруйнувати неможливо. Братеницька школа завжди житиме у пам’яті своїх учнів…
