Знаю Антоніну давно. Відтоді, коли  мені як редактору доводилося співпрацювати з відповідною службою райдержадміністрації, де трудилася вона. 
  Красива, тендітна, толерантна, ввічлива, відповідальна – такі епітети асоціюються у мене з цією жінкою всі ці роки.
 

Кілька років тому Тоня вдруге стала мамою, і її донечка Юстинка - справжня зірка інтернету. Бо часто матуся викладає відео і прямі трансляції зі своєю дівчинкою, ділиться думками, переживаннями, планами. Причому це виходить щиро і невимушено, що хочеться і хочеться спостерігати за красунями, переживати разом з ними приємні емоції і надихатися…
 

 Нещодавно  я випадково  дізналася, що Тоня кардинально змінила свою професію і стала…фотографинею. І вже має визнання своєї діяльності– її світлини було надруковано у відомих іноземних глянцевих журналах.
Переглянувши в інтернеті світлини на сторінці землячки, була приємно вражена: вони – живі, «з душею і для душі». Професійно і чуттєво.

-    Тоню, як ти наважилася на зміну  професії? -запитую у  неї під час ділової зустрічі у затишній кав’ярні. 

-    Навіть сама не знаю, - посміхаючись, відповідає співрозмовниця. – Власне, любов до фотографування у мене була ще з дитинства. Перший фотоапарат мені купили на моє 15-річчя. Я дуже мріяла про нього ще з дитинства. І моя мрія здійснилася! Я заощаджувала кишенькові кошти на плівку, виготовлення фотографій -і цей процес мене захоплював. Фіксувала на плівці все – маму, рідних, друзів, природу, домашніх тварин… У школі під час якихось заходів вже навіть не обговорювалося: всі знали, що «Тоня візьме фотоапарат і все зніме» (сміється). Потім  я га певний час відійшла від цього – інститут, родина, маленька дитина, серйозна робота…Але все одно з появою першого власного смартфона я знову  «поринула», у повному розумінні  слова, у  світ фото – фіксувала все, що западало в душу, цікаві події і моменти зустрічі з рідними, друзями, красу місцевих пейзажів…
Чоловік, побачивши, з яким захопленням я це роблю, - у 2021 році, до народження нашої донечки, подарував мені професійний  цифровий фотоапарат «Nikon». Моєму щастю не було меж! Я фотографувала все, що бачила…Але відчувала  я і те, що моїх знань  у цій складній справі не вистачає. Почала через інтернет вивчати ази, прислухалася до порад відомих фотографів і фотографинь. Але все одно то не те - мої знання були неструктурованими, розгалуженими, не відчувала чіткого направлення. Єдине, що відчувала і розуміла: люблю фіксувати на фото емоції. Тож твердо вирішила пройти «Школу фотографа», де мене професіонали вчили правилам успішного кадру:  композиція, перспектива, світло, колір, ручне налаштування камери, тонкощі роботи зі спалахом…

…Спілкуючись із Тонею, тільки через кілька хвилин зрозуміла – вона говорить українською! Це мене і здивувало і порадувало, оскільки раніше вона розмовляла російською.
-    Так, війна мене змінила, - говорить Антоніна.- І одразу з початку повномасштабного вторгнення я вирішила для себе –  переходжу для спілкування українською мовою. Це моя принципова позиція. Спочатку було складно, але тепер набагато легше, вже й мислити починаю рідною мовою.
   
…Народження доньки ще більше надихнуло землячку на творчість. Вона фотографувала  Юстинку, себе – і від цього отримувала світлі емоції, черпала натхнення і продовжувала обраний творчий шлях.
З самого початку Тоня вирішила, що фотографія це те, у чому вона себе знайшла зараз, - саме її «сродна праця», те, що приносить їй душевне задоволення і внутрішню  рівновагу.
  Навіть повномасштабна війна не завадила їй займатися улюбленою справою. Тоня з родиною живе на рідній землі, займається творчістю, розвивається, проводить фотосесії, радує земляків чудовими світлинами, які завжди нагадуватимуть їм про ті моменти, котрі колись відійдуть у минуле…
 
 Її перша професійна фотосесія була саме на національну тематику -  у вересні 2022 року. 
  Усі фото в національному вбранні – були просто суперові. Певно, настрій зіграв теж важливу роль - у очах, посмішках, емоціях відчувалася безмежна любов до України і віра у Перемогу.
 
  До речі, перша фотосесія самої Тоні в якості моделі відбулася, коли їй було 41. 
-    Я не соромлюся свого віку і того, як виглядаю в той чи інший момент, - ділиться фотографиня.- Так, є зморшки, косметики майже не використовую, вага теж не така, як була кілька років тому (посміхається). Але це – я. Така як є. Насолоджуюся моментом, життям саме зараз і тут. Скажу відверто – фотосесії додають впевненості у собі. У мене навіть була відверта фотосесія, і, вважаю, це вибір кожної людини – сприймати- не сприймати, любити-не любити, публікувати- не публікувати.
-    Тоню, нещодавно у нашій групі на Фейсбук було жваве обговорення на цю тему. Опитування показало, що більшість людей вважають, що під час війни недоречно публікувати свої щасливі фото у соцмережах. Яка твоя думка з цього приводу?
-    Вважаю, що сторінка кожного чи кожної  у соцмережах - це його  чи її життя.. Можливо, хтось публікує світлини для когось, а мої сторінки- це лише для мене і моїх рідних, друзів, однодумців та однодумиць. Я показую те, чим я живу. І вважаю, що фотографуватися треба (звісно, якщо є бажання і настрій для цього), бо так ми зберігаємо моменти, деякі з яких уже не повторяться. Діти ростуть, змінюються. Як не зафіксувати ці миттєвості? Ми не знаємо, стільки триватиме війна. Ми теж змінюємося – стаємо доросліші, старші, мужніші. Щоб зберегти ці моменти, передати їх наступному поколінню – для цього і є світлини. Не кожна подія закарбовується в пам’яті, а фото - продовжує наше життя. Навіть під час війни, вибухів - дівчата не відміняють фотосесії, приходять, і це є ніби своєрідною фіксацією сьогодення: ми – незламні! Ми - віримо у наших захисників і захисниць. Знаєте, що вони кажуть? Говорять про те, що ці світлини зігрівають їх довгий час, вони ніби на мить повертаються у те, мирне, життя. А життя у кожної людини одне. Якось була фотосесія, і дружина захисника  мені  говорить: «Хотіла відмінити фотосесію, ні настрою немає, ні моральних сил… Але чоловік-військовий сказав мені і доньці: «Ідіть на фотосесію, і потім пришлете мені світлини – я буду дивитися на них, і вони будуть зігрівати моє серце далеко від вас і рідного дому». Отож, у кожної людини своє  бачення і власний вибір

 

УВЕСЬ ТЕКСТ- У ГАЗЕТІ "МАЯК" ВІД 10 ТРАВНЯ