Єгор Петринін: «Щоб мати майбутнє - треба знати своє минуле"

У День міста в стінах Богодухівської публічної бібліотеки лунала не просто лекція - це була мандрівка у часі, сповнена фактів, емоцій і щирого захоплення рідним краєм. Її автор - Єгор Петринін, вихованець Центру дитячої та юнацької творчості, студент другого курсу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, а ще - відомий багатьом богодухівцям як талановитий актор театральної студії «Ніка».

Його виступ став справжнім відкриттям: живим, харизматичним, пронизаним любов’ю до міста. Єгор насправді не просто розповідав, а ніби творив емоційний зв’язок з аудиторією, змушуючи присутніх не лише слухати, а й переживати кожну сторінку з історії Богодухова…

Редакція газети «Маяк» вирішила продовжити цю розмову - вже у форматі інтерв’ю.

Про джерела натхнення, навчання в Каразінському, історичні відкриття та віру в рідне місто - читайте далі у нашій розмові з Єгором Петриніним.

-Єгоре, ти багато років був активним учасником і, без перебільшення, «обличчям» Зразкової театральної студії «Ніка». Як виникло бажання пов’язати своє майбутнє з історією?

-Зацікавлення історією виникло ще у 6-му класі. Це був другий рік викладання у нас цього предмету моєю першою вчителькою з історії Алексейчик Юлією Сергіївною і саме її подача напевно й викликала мій інтерес до предмету. Я тоді почав активно цікавитися античною історією, а потім й іншими темами. Вже у 8-му класі, після одного дня відкритих дверей в ХНУ. ім. В. Н. Каразіна, я для себе вирішив, що хочу навчатися саме тут на історичному факультеті.

-Коли й чому тебе почала цікавити історія рідного краю?

-На першому курсі у першому семестрі (це минула осінь) у нас був такий предмет, як "Історичне краєзнавство". Нам дали таке  завдання - написати "Краєзнавчу анкету" рідного села чи міста. Ось тут я і занурився в історію нашого Богодухова.

-Що надихнуло тебе створити лекцію саме про історію Богодухова?

-Вперше таку лекцію я провів ще навесні. Ідея проведення лекції на цю тематику належить Вікторії Анатоліївні Захаржевській, яка запропонувала мені прочитати її на заході, організованому Молодіжною радою. Ну, а потім вирішили повторити лекцію до Дня міста вже для ширшої аудиторії.

-Який факт з історії міста найбільше вразив тебе особисто?

-Фактом, який вразив мене найбільше, певно є те, що наш рідний Богодухів згадується у творчості письменника Миколи Хвильового, який тут довгий час проживав у першій чверті минулого століття. Мова йде про його досить цікаве оповідання "Із Вариної біографії". Подробиць сюжету розкривати не буду, але скажу, що прочитати твір варто, якщо вам цікаво відчути атмосферу Богодухова більш ніж сторічної давнини.

-Чи є у твоїй лекції маловідомі факти, які можуть здивувати навіть давніх мешканців міста?

-Так, є. Більшість людей вважають, що місто було засноване 1662-го року. Однак це - неправда. Місто заснували 1666-го, про що чітко написано у першому описі міста за 1667 рік. Вперше фрагмент цього документу було опубліковано 1886-го року відомим дослідником історії Слобожанщини Дмитром Багалієм у першому томі його праці "Матеріали до історії колонізації і побуту степової окраїни Московської держави (Харківської і почасти Воронезької губерній) у XVI-XVIII століттях ". Підписано у цій праці фрагмент документу було не "Опис 1667-го року", а "Опис 1662-го року". Чому? Банальна помилка чи то Багалія, чи то людей, що друкували книжку. І все. За більше ніж століття ніхто не помітив цього аж до недавнього часу. Виявив помилку сучасний краєзнавець Олександр Подолянко, який писав про це на своїй сторінці у фейсбуці. Також є й інші моменти, як от міф про заснування Богодухова отаманом Тимофієм Крисою. Осадженням міста, насправді, займався Карпо Іванович Борзиленко - виходець з Охтирки. Тимофій же Криса був першим "міським головою", грубо кажучи. Він отримав посаду отамана вже по заснуванню міста, а як вказує Олександр Подолянко, у той час, на Слобожанщині, посада отамана була майже тотожня сучасній посаді міського голови. Якщо хочете дізнатися більше цікавих фактів з історії нашого міста - слідкуйте за сторінками нашого краєзнавчого музею та Олександра Подолянко у фейсбуці.

-Як колишній учень, як вважаєш - чи приділяється у школах достатньо уваги вивченню історії краю?

- Якщо говорити про край глобально (Харківщина) - то можливо й достатньо. У школах викладається такий предмет, як "Харківщинознавство".  Якщо ж говорити про край більш локально (Богодухівщина) - то звісно недостатньо, адже у загальному курсі "Харківщинознавства" історія нашого району викладена досить поверхнево.

-Яким ти бачиш майбутнє культурної спадщини Богодухова? Як її можна зробити ближчою молоді?

- Якщо ми хочемо зберегти культурну спадщину Богодухова, то треба активно займатися популяризацією історії міста та краю. Особливо серед молоді. Для цього потрібно проводити відповідну роботу та заходи у навчальних закладах, налагодити співпрацю шкіл та різних позашкільних гуртків з краєзнавчим музеєм. В першу чергу, однак, це все залежить від місцевої влади, якій, можливо, слід приділяти більше уваги музею та серйозно зайнятися проблемами збереження культурної спадщини Богодухова та краю.

- Яку головну думку або послання ти хотів би залишити землякам після цієї лекції?

-ВЧІТЬ ІСТОРІЮ! Навіть такі невеличкі аспекти цієї масштабної науки, як історія рідного міста чи села. Не знатимемо минуле - не матимемо майбутнє.

- Які історичні теми ти хотів би досліджувати в майбутньому?

-Ті, з якими я зараз працюю в університеті. Я люблю період пізнього середньовіччя та раннього модерну у Центрально-Східній Європі (Україна, Польща, Білорусь, Литва), адже у цей період історії цих чотирьох вельми цікавих країн тісно переплітаються. Велике Князівство Литовське та Річ Посполита - це частина нашої історії, яку несправедливо часто намагаються викреслити, наслідуючи застарілі наративи імперської та радянської історіографії про "злу польську імперію", "зрадників-шляхту" і так далі. Тут надихнувся роботами історикині Наталі Старченко, яка намагається боротися з цими наративами та показати людям, що Річ Посполита - це не чужа держава, у якій нас нещадно намагалися асимілювати та загнати до плугу, а унікальний історичний феномен - держава, де рівноправно співіснували три народи - руський (український), польський та литовський; держава, яка у період жорстоких релігійних війн у Європі змогла досягти релігійного миру (хоч і зі своїми проблемами); держава, яка подарувала нашому народу перший досвід парламентаризму ще у далекому XVI столітті. Цим всім я хотів сказати, що період XIV-XVII століть в історії України є дуже цікавим, але, на жаль, більшість людей з ним досить слабо ознайомлена через вже давно не актуальне клеймо "чужий". І мені, як майбутньому історику, хотілося б зробити свій внесок у справу "реабілітації" т. зв. польсько-литовської доби. Якщо вас раптом зацікавила ця тема - можете ознайомитися з інтерв'ю Наталі Старченко "Річ Посполита - наша держава", яке ви можете знайти на YouTube.

…Слухаючи Єгора, ловиш себе на думці: історія - це не лише дати й документи, це - енергія, що живе в серці того, хто не байдужий до свого коріння. Такий, як Єгор Петринін. І саме така молодь, як цей юнак, наш земляк - відкрита, освічена, небайдужа – без перебільшення творить нове обличчя громади…

А ще маємо чудову новину для читачів і читачок: незабаром на сторінках «Маяка» стартує нова авторська рубрика від Єгора Петриніна, присвячена маловідомим і захопливим сторінкам історії Богодухівщини. Тож стежте за випусками - буде пізнавально!