У свої 80 років мешканка Богодухова Поліна Василівна Вакуленко щодня доводить: людина живе доти, доки про неї пам’ятають. Її робочий день з весни до осені минає не на городі чи вдома, а на місцевому цвинтарі. Під її опікою - неймовірна кількість: 350 могил земляків.

    «Усі 350 - у мене в голові»
Поліна Василівна знає історію чи не кожного похованого. Вона орієнтується серед хрестів та пам’ятників краще за будь-які карти. Хтось із рідних померлих виїхав далеко, хтось через вік чи здоров’я не може прийти сам, а хтось просто залишився один у цілому світі. 

Часто жінці кажуть: "Як ти не забуваєш усіх?".
- Вони у в мене всі вони в голові, -ділитьсґ Поліна Василівна.-  Я знаю, що там треба бур’ян вирізати, там квіточку посадити, там підфарбувати. Позавчора ось фотографія впала -треба було підклеїти. Все тримаю в пам'яті...



    Кілька годин ми ходили з Поліною Василівною цвинтарем, розглядаючи фото знайомих до болю людей, яких уже немає з нами. Але поки ми пам’ятаємо, поки згадуємо і молимося - вони для нас живі. Її робота- це не лише прибирання сміття. Це ретельний догляд, що триває весь сезон: від весняного впорядкування до останніх осінніх робіт.
    Скоро Великдень, а за ним - Проводи. Це час, коли ми традиційно повертаємося до свого коріння. Проте сьогодні не кожен може відвідати могили рідних, передусім з безпекових міркувань. Я теж зараз не можу поїхати до тата, бабусі та дідуся у рідну Велику Писарівку. Не можу, як раніше, прибрати там власноруч, навести лад, побути поруч. Але попри відстань і неможливість бути там фізично, ми завжди несемо пам'ять про рідних у своєму серці.
  Нести цю пам'ять у серці - сьогодні доля багатьох. А праця Поліни Василівни - це щось більше за просто впорядкування могил. Це своєрідна обітниця всьому місту: ніхто не буде забутий, навіть якщо рідні зараз далеко. Бо любов до своїх не знає кордонів, а людська турбота сильніша за будь-яку відстань чи обставини...