Коли з ним говориш, його слухаєш неможливо одразу усвідомити: Він народився священником, Його призвав на службу Господь, чи все ж вимолила таку щасливу, але стоїчну долю Мама - Анна Павлівна, котра власне життя не уявляла без Бога, церви та кліросного співу?
Митроформний протоієрей, отець СТЕПАН ІВАНОВИЧ БУГІР, настоятель нашого Свято-Духівського храму та благочинний округу, народився 16 березня 1974 року у мальовничому селі Бітля Турковського району Львівської області у працьовитій багатодітній українській родині. Як він згадує, горяни завжди були відомі своїми завзяттям, піснею, трудовою наснагою, високими духовними рисами, любов’ю до навколишнього світу, живим почуттям гумору та гротеском. Гірські масиви, вкриті густою зеленню лісів, й до тепер нагадують казкових велетнів, що виходять із далеких легенд та переказів, створюючи атмосферу дива та романтики. У цьому неповторному всесвіті єдності природи і людини формувалась чутлива, невтомна до творіння добра натура юнака, що із ранніх літ опанував не лише витончене мистецтво надихатись щастям інших людей, але й сердечно співчувати чужому горю (колись остання властивість приведе його до стаціонару ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої НАМН України»), і вірити, вірити, вірити..., як ніхто інший.
Його односельчани являли собою дружню, єдину громаду, яка разом розв’язувала найскладніші питання соціального облаштування, окремі побутові проблеми (як -то, будівництво дороги, містка через річку, котра щороку розливалась та заважала дітям добиратись до школи). У цих заходах, тоді чотирнадцятирічний юнак Степан Бугір брав найактивнішу участь.
Швидко пролетіли роки учнівського буття… У 1992 році С.І. Бугір піде до армійських лав, які стануть грунтовним загартуванням його характеру або, як прийнято говорити сьогодні, психотипу. Стосовно подальшої долі хлопець розмірковуватиме доволі, однак остаточному прийняттю рішення стати священником сприятиме «його величність» випадок (отець Стефан згадує про це сенсетивно, «на одному нерві»).
З 1994 по 1998 рік С.І. Бугір наполегливо навчається у Харківській духовній семінарії, неймовірно багато читає, невпинно набирається досвіду у старших колег. 28 вересня 1995 року отримує хіротонію, починає служити спочатку як диякон, потім як клірик і …невтомно будує - реконструює храми. На його власному рахунку не менше п’яти релігійних споруд на Слобожанщині: церква во ім’я Казанської ікони Божої Матері, Усіх Святих, Володимира Великого, Покрова Пресвятої Богородиці (реконструйована богодухівська церква) і наш рідний величний храм - на честь Духа Святого. Адміністрація Харківської єпархії на чолі із митрополітом Харківським і Богодухівським Никодимом, а потому митрополитом Онуфрієм відмітить старання молодого священника. У 2002 році його буде нагороджено наперсним Хрестом, у 2008 році він отримає протоієрейство, 2012 – палицю, 2013 – Хрест з прикрасами. У 2015 році отця Стефана нагородять митрою. З 2018 року протоієрей С. І. Бугір служить із відкритими Царськими вратами до Херувимської пісні. Такий карколомний «кар’єрний» зліт зумовлений темпераментним характером батюшки, його високою працездатністю, креативністю, безперечному авторитету серед парафіян і не лише (у одному із інтерв’ю о.Стефан зауважить, що ним вибрані усі нагороди, котрі догматично дозволені світському святотцю). До нього лине православна молодь. Його недільні проповіді, які, без сумніву, носять академічний характер тематичного лекційного курсу, сповнені енергії, здорового науково-релігійного новаторства, догматики та, за словами сьогоднішніх здобувачів вищої освіти, - «рвуть аудиторію».
ЧИТАЙТЕ У "МАЯКУ" ВІД 10 ГРУДНЯ