Цьогорічна зима все ж обдарувала нас снігом. Так було завжди і більше (снігу) у пору мого дитинства, Твоєї молодості, МАМО, наших світлих мрій та добрих сподівань.

Були радісні, вкрай щирі, відверті зустрічі 27 грудня (тоді ми любили святкувати ТВІЙ день народження день у день). Готували щедрі столи зі смакотою суто домашнього походження, згодом навіть пісною (для тих, хто тримає Різдвяний піст). На ТВОЇ дні народження усі запрошені приходили охоче, випромінювали радість, природне задоволення відвертою атмосферою взаєморозуміння, глибокої поваги одне до одного, щирою зацікавленістю; готовністю допомогти, підтримати хоча б словом. Я, як і усі присутні, добре розуміла, що ТИ користуєшся  (як тепер модно казати, неформальним) заслуженим авторитетом і як особистість, і як педагог, і як колега, подруга, сусідка, товариш. ТЕБЕ поважали на роботі (СШ №2), віддавали данину глибоким, всебічним знанням (відмінник народної освіти України, вчитель - методист), «педагогічній хватці», ТВОЇМ стандартам справедливості («хорошисти» Таміли Олександрівни Торяник (Пліш) нерідко ставали відмінниками та закінчували виші із «червоними дипломами»; що вже казати про тих, кого ТИ визначала як обдарованих дітей. Докторами та кандидатами наук стали відомі мешканці нашого міста - О. Сірук, О. Суріков та І. Сурікова, С. Антонов, В. Ольховський. Вибачте, друзі, кого не назвала. Так було у тодішньому житті, зі своїми правками є натепер, й буде надалі, але без ТЕБЕ, МАМО…  


      ТИ народилась узимку, 27 грудня 1939 року на Полтавщині. Зима ТЕБЕ і забрала -21 січня 2022 року у Харкові. 
 Життя дитини репресованого біолога, вченого, мандрівника не можна було назвати безхмарним. Але ВИ із моєю бабусею, Олександрою Йосипівною, вистояли. Ти згадувала, як мама навчала ТЕБЕ стійкості, поміркованості, чеснотам, на противагу жорстокості стандартів тодішнього життя. Вона вкладала у ТЕБЕ усе те, що викарбувало психотип інтелігентної, ерудованої людини, орієнтованої на класичні освітянські традиції, порядність у всьому. Для ТЕБЕ властивою були супервідповідальність, дисциплінованість, відвертість (не та, що заганяє людину у «лузу» душевного/моторного стресу, а така, що стимулює до удосконалення, боротьби із власними вадами/недоліками у роботі, характері, поведінці). 
Я добре пам’ятаю, коли мова йшла про щось радикальне, соціально значиме, сакраментальне для ТЕБЕ, нашої родини,  ТИ перетворювалась у «мармурову скелю». Тримала «удар», жодного разу не змінила власним принципам. Останніх у ТВОЄМУ житі було не так багато, але усі вони, як на мене, найвищого гатунку. 
Я навіть гадки не мала, що ТИ можеш бути настільки національно вмотивованою, патріотичною. Пригадався випадок, коли у 2014 році ТИ усю свою пенсію віддала на потреби біженців із Донецької та Луганської областей. Я пам’ятаю, як ТИ переймалась проблемами цих людей, відносила до пункту збору речі, продукти, книги, пропонувала допомогу педагога, т.і. 
Перебуваючи у мене вдома, у Харкові, саме ВИ із моєю сусідкою Людмилою ЦИЛІНСЬКОЮ «таки добились» облаштування світлофора на нашому перехресті. ТИ самостійно, без сторонньої допомоги (утаємничено від мене) у вісімдесят «із копійками» років організувала зустріч із кандидатом у депутати облради для облаштування нашого обійстя. Мешканці прилеглих будинків дотепер згадують «викарбовану українську», якою ТИ («з виду шляхетного віку пані») зверталась до відповідних організацій з грунтовним проханням щодо упорядкування пішохідного переходу. Відомий випадок із затримкою ТОБОЮ аферистки «на гуманітарні гроші», яку ТИ просто «знищила» питанням щодо розрахункової квитанції, де потрібно поставити підпис, та бейджика, що підтверджує особистість («кожен відповідальний працівник повинен мати візитівку/бейджик. На кафедрі у моєї доньки усі їх носять. Такі вимоги часу).
 Наші знайомі дотепер з теплотою та посмішкою згадують ТВОЇ слова щодо «дів педагогічних», які нічим не поступаються естрадним, а, можливо, й більш вагомі. Але найбільш значущим залишилось у моїй пам’яті ставлення до мови ТИ завжди зауважувала, що мова і мислення - пов’язані речі, тому і товаришувала переважно із мовниками та математиками – Л.М. Бойко, Н.М. Кулініч, Т.В. Якуба, В.А. Грищенко, О.Д. Ходарківська, Н.В. Кука (Любарська), В.І. Зоркіна, М.П. Пуховий. Без математичних знань немає і не може бути свідомої людини, зауважувала ти. Без мови не може бути людини взагалі. Отже, про мову… ТИ невтомно надавала зауважень мені та батькові (чоловік - І.З. Торяник - відомий у нас на Богодухівщині лікар терапевт-гематолог) за суржик. Дізнавшись, що я відвідую наш Свято-Духівський храм та віддаючи належне українській мові, патріотизму настоятеля, протоієрея Стефана (Бугір), ТИ постійно наполягала дізнатись у батюшки, що буває тим грішникам, які хиблять рідну українську мову. З ТОБОЮ не було нудно на уроках географії (привід для моєї особистої гордості, не гордині, підкреслюю, а шани до пізнань матері). З дитинства пам’ятаю випадок із моєю подругою Люсею Матім’яновою під час гри підлітками у «ЩО, ДЕ, КОЛИ?». Вона задала питання щодо міста Находка, в якому були відкриті у 70-ті роки минулого ст. великі запаси золота. Ой, «ламали ж ми тоді голови» над відповіддю. Після пошукових невдач дівчина нам все ж відкрила  таємницю. Розповідала із захватом, красномовно, звернувши увагу, що саме так цікаво про Находку розповідала Таміла Олександрівна, Іннина мама. ТЕБЕ дивували знайомі, які перестали з часом цікавитись газетними публікаціями, новинами краю, що «писали» у «Маяку» («своє обов’язково необхідно підтримувати»). ТИ безмежно любила землю і призвичаїла до роботи на ній і мене. Як ніхто ТИ смачно вишукано готувала варення та джеми із полуниць, абрикос із корицею, томати, мариновані огірочки, салат з язику. Заходячи до кухні у нас у богодухівській квартирі, згадується чарівний аромат смаженої саме ТОБОЮ картоплі, зраз, супу із галушками, що одного разу під час товариського банкету (за вишуканістю смакових якостей) «звалив у нокаут навіть відомих полтавських знавців делікатесів».
 ТИ майже ніколи мене не хвалила. І лише наприкінці життя (чи то ТИ відчувала, чи так склалось), отримавши іноземне видання з моєю статтею, зауважила : «Ти, Інно, все ж таки щось знаєш, коли обігнала за рейтингом поляків та німців». У цьому «щось» була і залишилась для мене вся ТИ - сувора, часом непідступна, вимоглива, чесна, вкрай дисциплінована, акуратна, працьовита, вірна поклику, слову, родині, Вітчизні, навіть пам’яті. Щодо останнього згадується випадок, котрий стався  із моєю співученицею за курсом медінституту Юнною Костюк. Жінка хотіла відновити контакти після повернення із -за кордону та мала на озброєнні лише номер мого домашнього телефону. Як вона згадувала, була по-справжньому шокована глибинам пам’яті Таміли Олександрівни, яка «зі старту» надала до десятка мобільних та стаціонарних номерів телефонів за моїми контактами. 
      ТИ завершила свою земну путь раптово, блискавично, як летить (сама зауважувала, «на щастя») комета. Незважаючи на це, ТВІЙ відхід згуртував та зібрав усіх, кому ТИ була цікава, близька, порозуміла. Як ТИ й бажала, ТЕБЕ відспівав о. Стефан, звертаючись до Бога ТВОЄЮ РІДНОЮ мовою. Мерія (міський голова - пан Володимир Бєлий) надали машину для очищення від снігу території цвинтаря, директор школи Т.М.Ємельяненко потурбувалась щодо траурного прощання, сусіди Демеденки, Королюки, друзі Остахови, Якуби, родичі Погорєлови, О. та Н. Торяник, З.Н. Мнушко  розділили мою скорботу та взяли участь у траурній церемонії. Сусіди із Харкова приїздили на прощання (родина Пономаренків). Керівництво та співробітники, друзі надали щедру фінансову допомогу та відвели час на розв’язання скорботних обов’язків. І все ж, живучи пам’яттю про ТЕБЕ, я постійно відчуваю нестерпний біль від того, що не змогла ТЕБЕ спасти від підступного короновірусу, яким ТИ на тоді перехворіла вчетверте. Мою душу весь час переповнює скорбота, що ТИ мене не благословила, як це відбувається у православних родинах (ВИ з батьком, дякую Богові, жили у вінчаному шлюбі). Але не втрачаю надію, що кожен мій крок, жест, вчинок, слово ТИ (з батьком) «тримаєш під контролем» і молишся так, як це вміє, здатна та любить робити лише МАМА. 
        Авторка публікації висловлює щиру вдячність усім мешканцям м. Богодухів, моїм колегам, друзям, сусідам, родичам, хто у тяжку пору моєї скорботи надав неоціненні моральну, духовну, технічну, фінансову підтримку, зокрема меру м. Богодухів В.Бєлому, адміністрації колишньої СШ №2 Т.М.Ємельяненко та її родині, адміністрації ХНМУ,  ДУ «ІМІ НАМН» та моїм колегам, родинам Остахових, Мухіних, Демеденків, Королюків, Погорєлових, Торяників-Пугачів О.П. та Н.П., Грищенків М.І. та В.А., Верзілових, Лазаревих, Фрідманів, Штороссмайерів, Пономаренків (м. Харків), Усатих-Штепа Н.М. та В.М., Грішиній О.І., Пономаренко С.В., Поповій Н.Г., Куксі Н.П., Кукі Н.В., Тризнам Нелі та Ірині, моїм друзям/сім’ям Калітіних та Божко, Попових-Малишкових, С. Альохіній (м. Дніпро). Окрема подяка за суттєву духовну підтримку настоятелю Свято-Духівського храму м. Богодухів, протоієрею Стефану (Бугір), співробітницям храму пані Олені та пані Людмилі. Моя подяка стосується також редакційної ради газети «Маяк», підписниками якої понад 50 років була Т.О. Торяник та її родина. 
Твоя донька