Микола Хвильовий (Микола Фітільов) – український прозаїк, поет, пуб-ліцист – народився 13 грудня 1893 року в м.Тростянець на Сумщині. Навчав-ся у Богодухівській чоловічій гімназії. Згодом працював у повітовому відділі народної освіти. З 1921 року мешкав у Харкові, активно друкувався, входив до багатьох літературних організацій.

Свого часу Микола Хвильовий зазнав нищівної критики і звинувачень в анти партійності, «українському буржуазному націоналізмі», намаганні відір-вати українську літературу від російської . 13 травня 1933 року покінчив жит-тя самогубством у Харкові на знак протесту проти свавільного беззаконня ра-дянського тоталітаризму.
Коли у 50-х роках минулого століття деякі історики і критики накинули-ся на Миколу Хвильового ще й із звинуваченнями, що він був чекістом у Бо-годухові, а на його руках кров невинних жертв, на захист поета стали перш за все богодухівці, котрі знали поета по богодухівському періоду його біографії (О.Ган, П.Шигимага, В.Коваленко та інші). І хоча їх правдиві свідчення не були почуті в Богодухові в ті часи, але й сьогодні вони не менш цінні для су-часних богодухівців, бо в них відображено життя нашого міста більш як сто років тому. Про це свідчать уривок  зі спогадів одного з уродженців Богоду-хова В.Я.Коваленка, надрукованих у часописі «Вперед» в Мюнхені 1956 року.

БОГОДУХІВЩИНА В ЧАСИ ХВИЛЬОВОГО (СПОГАДИ ДО БІОГРАФІЇ ПИСЬМЕННИКА)
Миколу Хвильового-Фітільова я зустрічав у часи його перебування в м. Бого духові до 1921 року. Хоч я й не був у близьких з ним стосунках, проте спостерігав його життя.

Про богодухівський період його біографії я головно можу подати загальний фон і опис подій та обстановки, радше ніж факти з самого життя М. Хвильового. Але, на мою думку, насвітлення загального фону є потрібним, бо саме через незнання його на еміграції поширюються пізні неправдиві версії про саму особу Хвильового.

Неодноразово доводилося мені бачити М. Фітільова на вулицях міста. Маленький, рухливий, він одягався просто, а на відміну від інших хлопців носив студентський фор¬мений кашкет. Мешкав він у свого родича, голови Богодухівської землевпорядної комісії, пана Савича, який до революції був на правах заступника губернатора по земле¬ впорядкуванню повіту та дідичем маєтку в с. Зубівці. На кошти цього родича, слід гадати, Микола й отримав освіту, тим більше, що в Савича власних дітей не було. Пригадую, що особи-сто з Хвильовим я мав до діла у березні 1921 року, коли він був на посаді ке-рівника поза¬шкільної сітки народної освіти Богодухівського повіту. До цієї позашкільної сітки підлягала тоді «Просвіта», якої чле¬ном був і я. Коли в березні 1921 р. проходили святкування днів народин і смерти Т.Г. Шевченка, Хвильовий багато допоміг нашій «Просвіті» в організації програми свята. В програму було включено за його вказівкою колектив артистів бувшого театру Суходольського, що в ту зиму пра¬цював при повітовому відділі наросвіти. Це поширило й 118 звеличало наше свято і перетворило його на національну
маніфестацію в театрі. То були незабутні часи і хвилини.

Життя повітового міста Богодухова в ті бурхливі роки 1917-1921 проходило так, що неможливо було не помічати  ту чи іншу особу, яка виявляла себе в тій чи іншій силі свого темпераменту. Але я не можу сказати, що Микола Хвильовий відігравав якусь імпозантну ролю в нашому місті й повіті. Зокрема нічого під будь-яким оглядом не помітив і не почув я негативного про Хви-льового. Його скромна персона була задоволена з посади керівника позашкільною сіткою наросвіти, в той час, як керівником, чи як тоді величали — комісаром повітового відділу наросвіти був телеграфіст Сергій Крилов, кар’єрист і амбітна особа, непорівняльна до Хвильового. Про те, що Хвильо-вий був чекістом і розстрілював монашок і свою матір, почув я вперше неда-вно на емігра¬ції. Від початку до кінця — все це чиста неправда. В Богодухові справді був монастир, а в ньому біля 300 монашок. Уперше його хотіли лікві-дувати в 1919 році, а потім знову в 1921 році, щоб помістити в ньому повіто-ву лі¬карню. Але чомусь не ліквідували. Можливо, що влада в той час ще ра-хувалася з релігійними почуттями людей.

Монастир залишався монастирем аж до 1924 року. Я осо¬бисто в роках 1921-22-23 бував у ньому з моєю нареченою, а в 1923 році говів там. Тому свідчу, що ніяка че-ка ніякого монастиря в м. Богодухові не ліквідувала. Ліквідував його в травні 1924 року повітовий від-діл наросвіти (Хвильового вже тоді в Богодухові не було. — Ред.), перетворили його на дитяче містечко «ім. революції 1905 року» для безпритульних, яке й існувало в тому монастирі до 1939 року, коли там стало на постій військо. З 1939 р. монастир став зватись військовим містечком. Після ліквідації монастиря в 1924 р. монашки були з нього виселені геть. Багато з них розій-шлося до рідні на села, молодші повиходили заміж, а решта жила в Богодухові, ставши головно інструкторським апаратом промартілі вишивальниць, яку вони й створили.
Як неправдою є те, що хтось розстрілював узагалі богодухівських монашок, так неправдою є й те, що Хвильовий був членом богодухівської че-ки».

Ось такий уривок зі спогадів уродженця міста Богодухова В.Коваленка. Ні про яке ВЧК і мови не могло бути, -  підтвердили й інші його товариші, які добре знали його з богодухівського періоду життя письменника, зокрема, його біограф О.Ган, богодухівський педагог Петро Шигимага, який в роки Дру-ої світової війни виїхав до Європи, а потім – до Австралії.
Наталія МОГИЛЕВСЬКА